Полли заказывает кофе

Всё решает дождь. Он начинается на середине площади, и ближайшей дверью оказывается угловое кафе с запотевшими окнами и полосатым навесом, с которого медленно капает. «Здравствуйте, добрый день!» Барсук в галстуке-бабочке поднимает глаза от кофемашины так, будто гости в дождливый день ему милее всех.

Усе вирішує дощ. Він починається посеред площі, і найближчими дверима виявляється кав'ярня на розі із запітнілими вікнами та смугастим навісом, з якого повільно капає. «Вітаю, добрий день!» Борсук у метелику підводить очі від кавомашини так, наче гості в дощовий день йому наймиліші.

«Кофе с молоком, пожалуйста. Если можно, не очень горячий.» Барсук кивает, как тот, кто относится к заказу очень серьёзно, и молча придвигает стеклянную витрину. Внутри, золотистые и в сахаре, ждут те самые знаменитые. «У вас есть чуррос? О них все говорят.» Он делает вид, что обижен самой необходимостью такого вопроса. «Здесь, пожалуйста. Хочу немного посидеть у окна.»

«Каву з молоком, будь ласка. Якщо можна, не дуже гарячу.» Борсук киває, як той, хто ставиться до замовлення дуже серйозно, і мовчки підсуває скляну вітрину. Усередині, золотисті й у цукрі, чекають ті самі відомі. «У вас є чурос? Про них усі говорять.» Він удає, що ображений самою потребою такого питання. «Тут, будь ласка. Хочу трохи посидіти біля вікна.»

Место у окна идёт вместе с шумом дождя и видом на спешащие зонты. Полли макает, пробует и понимает весь квартал чуть лучше. «Счёт, пожалуйста. Сколько с меня?» Число маленькое, а открытие нет. «Как вкусно! Завтра точно приду ещё.» Барсук только протирает чашку и улыбается, потому что слышал это и раньше, и это всегда оказывалось правдой.

Місце біля вікна йде разом із шумом дощу та видом на парасольки, що поспішають повз. Полі вмочає, куштує і розуміє весь квартал трохи краще. «Рахунок, будь ласка. Скільки з мене?» Число маленьке, а відкриття ні. «Як смачно! Завтра точно прийду ще.» Борсук лише витирає чашку й усміхається, бо чув це й раніше, і це завжди виявлялося правдою.