Прісна вода біля підніжжя морської скелі

Останній відрізок сходів інший. Камінь перестає бути сухим. Під її лапами він темнішає й холоднішає, пахне мокрим каменем, а світло, що відбивається від води, кидає рухливі смуги на склепіння низької печери в самому низу.

The last stretch of the staircase is different. The rock stops being dry. It goes darker and cooler under her feet, and there is a smell of wet stone, and the light coming up off the water throws moving lines across the ceiling of a low cave at the bottom.

І там, на рівні моря, за кілька сходинок від солоної води, зі скелі б'є прісна вода. Поллі торкається її дзьобом. Вона холодна й смачна і зовсім не на своєму місці, і саме вона є причиною всього, що над Поллі.

And there, at the level of the sea, with salt water a few steps away, fresh water is coming out of the rock. Polly puts her beak to it. It is cold and it is sweet and it is entirely wrong, and it is the reason for everything above her.

Усе відбувається так. Земля на вершині скелі вапнякова, а дощ не стікає з вапняку так, як з іншого каменю. Він просочується. Знаходить тріщини, розширює їх і мандрує вниз крізь нутро каменю, а оскільки прісна вода легша за морську, вона може дійти до самого підніжжя скелі й з'явитися ще прісною, просто біля лінії води, поки море не встигло з нею змішатися.

It works like this. The land on top of the cliff is limestone, and rain does not run off limestone the way it runs off other rock. It sinks. It finds cracks and widens them and travels down through the inside of the stone, and because fresh water is lighter than sea water it can come all the way to the bottom of the cliff and arrive still fresh, right at the water line, before the sea gets a chance to mix with it.

Тож тепер сходи мають сенс. Не солдати і не одна ніч. Найімовірніше, ченці, які терпляче, роками, прорубували шлях униз до джерела, про яке знали, бо місто на вершині скелі може мати мури, вежі й краєвид на всю протоку і все одно втратити все через брак ковтка води.

So now the staircase makes sense. Not soldiers, and not one night. Monks, most likely, cutting patiently downward over years toward a spring they knew was there, because a town on top of a cliff can have walls and towers and a view over the whole strait and still lose everything for the want of a drink of water.