Кожен рахує по-своєму

А потім, ще нижче, на сходах з'являється хтось іще. Лисиця в жовтій касці підіймається знизу зі складаним метром і записником, зупиняється на кожній сходинці, міряє її висоту й записує число. Поллі відступає на уступ і пропускає її. Це триває довго. Сходинок дуже багато.

Then, further down, there is somebody else on the staircase. A fox in a yellow hard hat is working her way up from below with a folding rule and a notebook, stopping at every step, measuring the height of it, writing the number down. Polly moves aside to a ledge and lets her pass. It takes a long time. There are a great many steps.

Це вимірювання зовсім не з педантизму. Сходинки вирубано вручну, і двох однакових серед них немає, саме тому їх і варто задокументувати. Деякі заввишки з товсту книжку. Деякі ледь виступають. Ширина всього жолоба змінюється дорогою, подекуди він вузький, як двері, а подекуди ширший за стіл, бо той, хто його вирубував, ішов за скелею, а не за кресленням.

The measuring is not fussiness. The steps were cut by hand, and no two are the same, which is exactly why they are worth recording. Some are the height of a thick book. Some are barely a lip. The width of the whole cut changes as it goes, narrow as a doorway in places and wider than a table in others, because whoever made it was following the rock rather than a drawing.

Ось що Поллі подобається найбільше. Ніхто достеменно не знає, скільки тут сходинок. Національний реєстр пам'яток пише: сто вісімдесят сім. Міське туристичне бюро пише: сто вісімдесят дев'ять. Обидва числа офіційні. Обидва опубліковані. І вже багато років вони отак сперечаються одне з одним.

Here is the part Polly likes best. Nobody is quite sure how many steps there are. The national heritage register says one hundred and eighty seven. The town's own tourist office says one hundred and eighty nine. Both are official. Both are published. They have been sitting there disagreeing with each other for years.

Поллі дивиться, як лисиця дістається нагору, розпрямляє спину й починає писати. Десь у тому записнику число знову встановлюють, поки що. Поллі дивиться вниз уздовж довгої щілини зі стертого каменю й вирішує вірити більшому числу з тієї простої причини, що коли підіймаєшся, сходинок здається більше.

She watches the fox reach the top, stretch her back, and start writing. Somewhere in that notebook the number is being settled again, for now. Polly looks down the long slot of worn stone and decides she believes whichever number is larger, on the grounds that it feels like more when you are climbing.