Місто на самому краю

Вітер з'являється раніше за суходіл. Поллі летить на ньому на південь уздовж узбережжя Корсики, аж поки острів просто не закінчується, і перед нею відкривається вільна вода, а за водою на обрії лежить інший острів, низький і синій. Це Сардинія. Протока між ними зветься протокою Боніфачо, і вітер ллється крізь неї, як вода крізь браму.

The wind arrives before the land does. Polly rides it south along the coast of Corsica until the island simply stops, and there in front of her is open water, and beyond the water another island lying low and blue on the horizon. That is Sardinia. The channel between them is called the Strait of Bonifacio, and the wind pours through it like water through a gate.

Вона повертає назад до скелі й бачить місто. Воно стоїть на білому вапняку, на самій бровці, а будинки високі й вузькі, притиснуті один до одного, кремові та блідо-охристі, з віконницями, зачиненими від пообіднього сонця. Зупинитися в повітрі її змушує низ стін. Там немає жодного проміжку. Камінь будинків переходить просто в камінь скелі, а скеля обривається приблизно на сімдесят метрів до моря. Це місто не стоїть біля краю. Воно стоїть на ньому.

She turns back toward the cliff and sees the town. It sits on white limestone, right at the lip, and the houses are tall and narrow and pressed together, cream and pale ochre, their shutters closed against the afternoon light. What makes her stop in the air is the bottom of the walls. There is no gap. The stone of the houses runs straight into the stone of the cliff, and the cliff drops about seventy meters to the sea. This town does not stand near the edge. It stands on it.

Поллі сідає на кріпосний мур і зазирає вниз. Під нею скеля бліда, суха й роз'їдена сіллю, а в просторі між муром і водою кружляють чайки. І тут вона помічає щось недоречне. У стіні скелі вирубано вузький жолоб, що круто біжить униз, а в тому жолобі є сходинки.

Polly lands on a rampart and looks over. Below her the rock is pale and dry and scoured by salt, and gulls turn in the space between the wall and the water. Then she notices something that does not belong. A narrow groove has been cut into the cliff face, running down at a steep angle, and inside that groove there are steps.

Вона пробує їх полічити, поки не згасло світло, і здається. Сходинок більше, ніж їй видно, і закінчуються вони десь унизу, у тіні. Море й далі неквапливо шумить об скелю. Поллі вирішує, що спуститься туди.

She tries to count them before the light goes, and gives up. There are more steps than she can see, and they end somewhere below in shadow. The sea keeps up its slow noise against the rock. Polly decides that she is going down there.