Сходи та історія про них

Згори сходинки виглядали погано. З першої ж сходинки вниз вони виглядають ще гірше. Вони спадають приблизно під тим самим кутом, що й драбина, приставлена до стіни, і насправді це зовсім не сходи. Це жолоб, вирубаний у скелі, подекуди завширшки з двері, а подекуди вужчий, і на дні щілини блідо зеленіє море. Поллі зістрибує на кілька перших і виявляє, що вони нерівні. Кожна сходинка трохи іншої висоти.

From the top the steps looked bad. From the first one down, they look worse. They fall away at about the same angle as a ladder leaned against a wall, and they are not really a staircase at all. They are a groove cut into the rock, roughly as wide as a doorway in places and narrower in others, with the sea showing pale green at the bottom of the gap. Polly hops down the first few and finds them uneven. Every step is a slightly different height.

Про це місце є історія, і її розповідають усі. У тисяча чотириста двадцятому році військо з Арагону взяло місто в облогу, і його солдати нібито вирубали всі ці сходи в скелі за одну-єдину ніч, потай, щоб піднятися нагору й заскочити цитадель зненацька.

There is a story about this place, and everyone tells it. In the year fourteen twenty, an army from Aragon laid siege to the town, and its soldiers are said to have carved this entire staircase into the cliff in one single night, in secret, in order to climb up and take the citadel by surprise.

Це чудова історія. І майже напевно неправдива. Один дослідник уважно розібрався в цьому понад сто років тому й указав на дві проблеми. По-перше, ніхто не здатен за одну ніч вирубати в суцільному вапняку майже двісті сходинок. По-друге, уздовж цієї ділянки муру стояли сторожові вежі, а людей, які цілу ніч гатять по каменю, важко не помітити.

It is a wonderful story. It is also almost certainly not true. A researcher looked at the problem carefully more than a hundred years ago and pointed out two difficulties. First, nearly two hundred steps cannot be cut into solid limestone in one night by anybody. Second, there were guard towers along this stretch of wall, and men hammering at rock all night are not easy to miss.

Поллі сідає на сходинку приблизно на третині шляху до моря. Унизу вздовж скелі ковзає великий морський птах, так низько, що кінчиком крила майже торкається води, і за весь проліт жодного разу не змахує крилами. Справжня відповідь на те, хто вирубав ці сходинки і навіщо, лежить десь нижче.

Polly sits down on a step about a third of the way toward the sea. Below her a large seabird comes gliding along the cliff, so low that its wingtip nearly touches the water, and it does not flap once the whole way past. The real answer to who cut these steps, and why, is somewhere further down.